Ця детективна історія, на перший погляд, про серйозні злочини, які кримінальний кодекс характеризує, як розбій та вимагання. А тут ще потенційних злочинців оперативні співробітники СБУ Волині і поліцейські затримали на гарячому.

Браво! Залишилося їм тільки аплодувати і пробивати дірки під нові зірочки на погонах. Ми ж постараємося довести зворотнє — що цей злочин був недолуго придуманий і організований самими СБУшниками, прокурорами і слідством жертвами їх спланованої підступності стали прості люди.

Не для забезпечення безпеки, а для службових амбіцій, кар’єрного росту і шкурницьких інтересів вони і надалі застосовують провокаційні КДБешні методи. Тільки виконання — халтурне і непрофесійне.

Почалося це журналістське розслідування з того, що київські колеги попросили мене наприкінці серпня побувати на судовому засіданні. На ньому судді Луцького міськрайонного суду Олеся Калькова (головуюча), Андрій Сівчук та Ярослав Артиш мали скасувати чи продовжити запобіжний засіб тримання під вартою для обвинувачених за твердженням слідства у вчиненні розбою Радутного, Шморгуна і Гончара.

Все відбулося банально і звично. Аргументи підозрюваних ніхто слухати не став, в їх суть не вникав, термін тримання в слідчому ізоляторі (СІЗО) продовжили, нікого не хвилює те, що там вони перебувають майже рік.

Аргумент головуючої судді – злочин тяжкий, ймовірне покарання до 12 років тюрми, затримані для суспільства – небезпечні, то ж хай посидять в СІЗО і надалі.

Але заперечення підозрюваних Григорія Радутного, Сергія Шморгуна і Віталія Гончара, яких не вважаю безгрішними, дуже відрізнялися від тверджень прокурора Ігоря Москаля і слідчого Вадима Нестерука, які вважають, що довели факт злочину, підтвердили його доказовою базою.

Москаль в суді твердив – затримали обвинувачених на місці злочину, є відео підтвердження, вилучено речі, в тому числі кошти, є всі підстави слухати провадження по суті, відпускати їх не можна.

Підозрювані ж пояснювали, що їм до Києва більше місяця, починаючи з вересня, постійно телефонував житель Любешова Сергій Плотніков з проханням допомогти повернути борг в сумі 50 тисяч доларів за бурштин від Олександра Занкіна. По приїзду хлопців, він борг визнав, сказав, що гроші в сараї, де їх вже чекали оперативники.

Підозрюваних слухати не стали, ще й тому, що кримінальне провадження проти них виявилося якимось кастрованим і обрізаним. В ньому залишили тільки факт розбою.

Та очевидним є те, що на цей розбій чекали, як група захоплення, так і заздалегідь виставлені камери спостереження. Випав з провадження і ніде не згадується Плотніков, ніби він взагалі не причетний до цієї провокації і афери.

Нема кримінального провадження і не згадується подія щодо бурштину на 50 тисяч доларів. Щось в цій історії було неповним і недосказаним або прихованим.

Вирішив дослідити весь ланцюг тих подій не тільки з 22 жовтня минулого року, коли хлопців затримали, а й раніше, більше дізнатися про фігурантів цього криміналу.

Картина постала вражаюча.

Виявляється, так би мовити, що підготовка провокації злочину розпочалася ще 20 червня торік з рапорту співробітника відділу боротьби з корупцією і організованою злочинністю (БКОЗ) СБУ у Волинській області Андрія Деревянчука на адресу керівника відділу Владислава Васильєва, в якому він доповідає:

« … Громадянин Парфенюк Ігор Петрович … та інші особи вчиняють протиправні дії кримінального характеру, пов’язані з вимаганням коштів у приватних підприємців тощо … В діях громадянина Парфенюка та інших невстановлених осіб вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст.189 (вимагання, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб) КК України. У зв’язку з вищесказаним… прошу Вашого дозволу надіслати відповідне повідомлення про кримінальне правопорушення на адресу СУ ГУ НП У Волинській області для фіксації зазначеного факту в Єдиному реєстрі досудових розслідувань».

Зауважимо, що «злочин» відбудеться тільки через чотири місяці згодом, а рапорт був написаний зазделегідь.

Відомості про вимагання 25 червня поліцейські внесли в ЄРДР, тоді ж і відкрили кримінальне провадження. Тільки факту, що станом на 25 червня хтось в когось щось вимагав, немає, це ніде не зафіксовано.

Що ж тоді з червня по жовтень розслідували – придуману мильну бульбашку?! Тому комусь конче треба було, щоб сам злочин відбувся.

Привязати до криміналу Парфенюка, який раніше був судимий, не вдалося, бо він перебував за кордоном. Та злочин все одно мав «трапитися», бо рапорт подали, процес запустили. І тут в дію пішов старий, стократ перевірений КДБешний метод провокації.

Знаходиться такий собі Сергій Плотніков, який протягом вересня-жовтня трезвонить (всі дзвінки хоч зараз можна перевірити через мобільного оператора) в Київ Григорію Радутному, який відбував покарання разом з Парфенюком, і просить допомогти вибити борг за бурштин. Григорій бере в підмогу Шморгуна і Гончара і разом приїжджають на Волинь.

Події з 18 по 20 жовтня розвивалися, скоріш за все, не повністю за сценарієм СБУ.

Плотніков зустрічає трійцю столичних гостей і розміщує їх в готелі села Любязь, сам купляє їм камуфляж, наймає авто і відвозить до потерпілого Занкіна, хоч відповідно до рішення суду перебував під домашнім арештом і мав щодобово з 22.00 до 6.00 обовязково перебувати вдома, оплачує послуги, знімає з карточки гроші, що теж елементарно перевірити.

Примітивно, по – делітантськи організовано місце розбою і підстава потерпілого. Підсадною качкою виступає раніше судимий за контрабанду наркотиків лучанин Олександр Занкін, який на той час уже умовно-дострокова звільнився з тюрми.

Місце «злочину» з 21 на 22 жовтня в селі Городок Маневицького району, де з Луцька терміново перебрався «потерпілий», також обирали поспіхом.

Під час допиту в суді Занкін про своє перебування в Городку таких нісенітниць наговорив, що повірити в сказане важко, факти не збігаються, бо явно надумані. Не знав він, хто власник житла, хто і як винайняв «малину».

В Прилісненській сільраді нам підтвердили, що раніше Занкін в Городку не перебував і не проживав.

Чекаючи непроханих гостей, Занкін ніби-то встановив відеокамери.

Та справа в тому, що такі професійні спеціальні камери він ні придбати, ні самостійно встановити не міг, бо в магазинах їх не продають, а обслуговувати можуть лише фахівці СБУ, саме тільки вони змогли відтворити записи з камер в суді.

Підсудні стверджують, що Занкін визнав, що винен гроші за бурштин, що 1700 доларів, які були при ньому, віддав їм, а решта коштів, як пояснив, сховані в сараї.

Коли вирушили до сараю, там на них уже чекали. Але на камерах, як стверджує Радутний, початку розмови нема, чи не стерли запис зумисно? Є тільки частина тих записів, які вигідні СБУШникам, прокурорам і слідству.

Про головних фігурантів цієї афери, про грубі порушення процесуальних дій та ляпи слідства і кому вигідний цей «злочин» — далі буде.

Ярослав Андрусяк

источник